Площа виробничої території бронетанкового заводу Житомир — 46,03 гектара. Це майже стільки само, скільки офіційно займає саме селище Новогуйвинське — 60,2 гектара. Комплекс стоїть не в центрі міста, а за кілька кілометрів на південь, і саме він багато десятиліть визначав, де з’являться житлові будинки, школа й котельня.
Селище виросло навколо підприємства: інтенсивна забудова почалася 1967 року, а назву Новогуйвинське населений пункт отримав у 1973-му. До того місцевість називали Гуйва-2. Для мешканців південних околиць Житомира завод лишається орієнтиром у ландшафті: великі корпуси, огорожа й прохідна видно з дороги на Бердичів і з кількох прилеглих вулиць.
Нижче — перевірені дані про адресу, історію, зміни після 1991 року, сучасну організаційну форму і те, як об’єкт впливає на район. Без оцінок і припущень: лише те, що можна підтвердити реєстрами, енциклопедичними статтями та офіційними довідками громади.
Де розташований завод і як його помітити
Юридична адреса підприємства — селище Новогуйвинське, вулиця Дружби народів, 1, індекс 12441, Житомирський район. Від центру Житомира до селища близько 6 км по прямій і близько 9 км дорогами. Комплекс стоїть у долині річки Гуйва, з півночі майже прилягає до міської агломерації.
Розпізнати об’єкт можна за масштабом, а не за вивіскою. З траси Житомир–Бердичів видно протяжну промислову зону: цехи, склади, трубу котельні, периметр із контрольно-пропускним пунктом. У центрі селища орієнтиром слугує пам’ятник воїнам-танкістам 1985 року. Сама прохідна — режимна: стороннім на територію вхід заборонений, фотографувати з-за паркану також не варто.
Дістатися громадським транспортом найпростіше автобусом № 115, який іде від автостанції «Житній ринок» у бік Озерного і зупиняється в Новогуйвинському. Поїздка з міста зазвичай займає пів години або трохи більше, залежно від заторів на виїзді. Автомобілем зручніше заїжджати з боку Бердичівської траси; паркуватися біля воріт підприємства не потрібно і небажано — це режимна зона, а не громадський майданчик.
Що вироблялося і коли завод працював
Підприємство виникло в жовтні 1943 року в селі Шрамківка на Черкащині як 116-й рухомий танко-агрегатний ремонтний завод. До червня 1945 року в прифронтовій смузі тут відремонтували 2303 танкові двигуни і 7886 танкових агрегатів. Це не серійне складання нових машин «з нуля», а ремонт і відновлення вже існуючої техніки — така спеціалізація закріпилася на десятиліття.
1947 року завод передислокували на місце колишнього військового містечка № 81, де до війни стояла кавалерійська дивізія. З 1948-го він фігурує як 141-й бронетанковий ремонтний завод, згодом — як військова частина. На радянський період припав пік завантаження цехів: капітальний ремонт бойових машин піхоти БМП-1 і БМП-2, машин десанту БМД, БРДМ-2, окремих гусеничних шасі й дизельних двигунів типу УТД-20, В-2, В-6, ЯМЗ.
Паралельно з військовим ремонтом працювала конверсія. Для цивільного ринку робили опалювальні котли «Тетерів», вітрові електростанції, каменедробильне обладнання, насоси, верстати для обробки граніту. На кінець 2000-х у структурі були демонтажно-монтажна, агрегатна, слюсарно-мідницька й механічні дільниці, а також ділянка обробки каменю. Чисельність особового складу тоді оцінювали приблизно в тисячу осіб.
Як змінювався завод після 1991 року
Після відновлення незалежності 141-й завод перейшов у підпорядкування Міністерства оборони України. Організаційна форма змінювалася кілька разів: з 2005 року — казенне підприємство «Житомирський ремонтно-механічний завод», з 2006–2007 років — державне підприємство, пізніше закріпилася назва «Житомирський бронетанковий завод». Код ЄДРПОУ 07620094 зберігся й після подальших реорганізацій.
До і після 2014 року видно різкий контраст. 27 січня 2014-го роботу зупинили: на той момент на підприємстві залишалося близько 450 людей, а заборгованість сягала 191 млн грн. Потім замовлення відновилися, штат знову зріс — спочатку до шестисот, пізніше, за різними публічними оцінками різних років, до 700–800 осіб. Зростання відбулося не через нову «промислову революцію», а через повернення ремонтного завантаження на вже існуючі потужності.
1 липня 2024 року в Єдиному державному реєстрі зафіксовано нову форму: товариство з обмеженою відповідальністю «Житомирський бронетанковий завод». Єдиний засновник — АТ «Українська оборонна промисловість», статутний капітал — 56 409 000 грн. Керівником у реєстрі зазначено Володимира Синявського. Це не приватизація стороннім інвестором, а зміна корпоративної оболонки державного активу.
Що там зараз і хто там працює
Підприємство зареєстроване і працює на тій самій адресі. Основний вид діяльності за КВЕД — виробництво військових транспортних засобів. Приміщення радянських цехів використовуються й далі: капітальний ремонт і модернізація легкої гусеничної та колісної бронетехніки, ремонт двигунів, виготовлення запасних частин і окремих корпусних виробів. Точних відкритих даних про поточний випуск за 2026 рік у публічному доступі немає, і вигадувати їх не варто.
Чисельність персоналу в відкритих джерелах розходиться за роками. У 2013-му називали близько 500–508 працівників, у 2020-му — понад 600, у фінансовій звітності за 2023 рік фігурувала цифра 1082 особи. Різниця пояснюється зміною завантаження, обліком сумісників і тим, що різні звіти фіксують різні дати. Станом на 2026 рік окремої офіційної «свіжої» цифри штату в відкритих реєстрах немає.
Власник — держава через профільне акціонерне товариство оборонної промисловості. Для селища це означає, що найбільший роботодавець лишається режимним промисловим об’єктом, а не торговельним чи житловим комплексом. Частина території — склади, очисні споруди, котельня, насосна станція — забезпечує не лише виробництво, а й інженерну рамку селища, яке колись будували як заводське.
Яке значення завод має для Житомира
Без заводу Новогуйвинське в нинішньому вигляді навряд чи склалося б. Офіційна історична довідка громади прямо фіксує: завдяки підприємству звели не лише цехи, а й житловий масив, школу, два дитсадки, басейн, готель, адмінбудинок. Тридцять багатоповерхівок 1967-х і пізніших років — це прямий урбаністичний наслідок промислового майданчика, а не «випадкова» забудова поля.
Для ринку праці південної околиці завод довго був і лишається великим роботодавцем кваліфікованих слюсарів, зварників, інженерів і водіїв. Населення самого селища на початок 2022 року становило близько 5,2 тисячі осіб; навіть коли на заводі працювало 500–800 людей, це відчутна частка місцевої зайнятості. Податки й зарплати тримають торгівлю, маршрутки й побутові послуги в радіусі кількох зупинок.
Екологічний слід типовий для старої машинобудівної площадки: котельня, очисні, металообробка, фарбувальні ділянки. Окремої відкритої «карти викидів» саме цього підприємства для широкого читача немає. Практичний висновок для двору простіший: це не житловий квартал і не парк, а промислове сусідство з шумом транспорту в години зміни.
Що це означає для мешканців. Якщо двір у Новогуйвинському або на південному виїзді з Житомира — завод впливає на маршрутки № 115, завантаженість дороги в години зміни і на те, що частина сусідів працює саме там. Якщо житло далі від селища, об’єкт лишається лише силуетом із траси. Заходити на територію, знімати прохідну чи обходити паркан «для цікавості» не можна: це режимне підприємство, а не музей просто неба.
Як туристи та місцеві сприймають об’єкт
З кількох точок південного Житомира й Бердичівської дороги комплекс читається як великий промисловий масив, а не як окрема пам’ятка архітектури. Охоронного статусу пам’ятки промислової спадщини в публічних переліках для цих корпусів немає. Для гостей міста він цікавий радше як пояснення, чому серед соснового лісу стоїть щільна багатоповерхівка з власною інфраструктурою.
Найчастіші питання на місці однакові. Де саме завод — не в Житомирі, а в Новогуйвинському. Чи можна всередину — ні, без перепустки. Чи робили тут «танки з конвеєра», як на великих танкових заводах СРСР — ні: профіль був ремонт і модернізація, насамперед легкої бронетехніки типу БМП, а не серійне складання нових важких машин. Саме ця спеціалізація відрізняла житомирський майданчик від заводів повного танкового циклу.
Охорона таких об’єктів у міській смузі будується на пропускному режимі, периметрі, обліку транспорту і забороні зйомки. Для критичної інфраструктури й оборонних підприємств діють окремі вимоги закону «Про критичну інфраструктуру»: паспорт безпеки, обмежений доступ, відповідальна особа з боку керівництва. Мешканцям достатньо простого правила: не наближатися до воріт без справи, не залишати авто в мертвій зоні біля паркану і повідомляти поліцію, якщо біля огорожі з’являється стороння техніка без розпізнавальних ознак.
Часті запитання
Чи входить завод до меж міста Житомира
Ні. Адреса — селище Новогуйвинське Житомирського району, центр окремої селищної громади. Фактично це південне передмістя: 9 км дорогою від міста, спільна агломерація, спільні маршрути, але інша адміністративна одиниця.
Чому завод іноді називають «ремонтно-механічним»
Так він називався після реорганізації 2005–2006 років. Старіша нумерація — 141-й бронетанковий ремонтний завод і військова частина А1576. У розмовній мові всі три назви позначають той самий майданчик на вулиці Дружби народів, 1.
Чи можна потрапити на екскурсію
Регулярного відкритого графіка екскурсій немає. У 2013 році на 70-річчя робили виняток із днем відкритих дверей, але це була разова подія. Зазвичай територія закрита для відвідувачів без службової потреби.
Хто власник підприємства у 2026 році
За ЄДР це ТОВ зі 100-відсотковим внеском АТ «Українська оборонна промисловість». Приватного власника-фізособи в реєстрі немає. Керівник — Володимир Синявський.
Що робити далі
Якщо потрібна робота на підприємстві — вакансії варто перевіряти через офіційні оголошення заводу і службу зайнятості, а не через оголошення біля воріт. Оформлення на режимний об’єкт займає більше часу, ніж на звичайне виробництво: перевірка документів і допуск.
Якщо маршрут пролягає повз селище — закладайте запас 10–15 хвилин у години зміни, особливо на автобусі № 115. Для гостей міста окремої «туристичної» зупинки біля прохідної немає: логічніше дивитися селище з центральної вулиці, не заходячи до огорожі.
Якщо житло поруч із периметром — фіксуйте в селищній раді й поліції факти стоянки чужого транспорту біля паркану, пошкодження огорожі чи спроб зйомки прохідної. Це не «дрібниця двору», а частина режиму промислового об’єкта, який стоїть у житловій зоні з 1947 року.
