Олександр Довженко в Житомирі — це не почесна табличка з підручника, а кілька адрес у Корольовському районі, три роки вчителювання і шлюб у тодішньому Кашперівському провулку. Режисер народився 10 вересня 1894 року на хуторі В’юнище на Чернігівщині. На Волинь потрапив 1914-го за розподілом після Глухівського вчительського інституту.
Сьогодні його прізвище читають на вулиці Довженка, що тягнеться від вулиці Івана Мазепи до кутка біля Старообрядницького кладовища. Будинок, у якому він жив, знесли 1986 року під дев’ятиповерхівку. Меморіальну дошку з іншого фасаду пізніше викрали. Для двору на цій вулиці питання «хто такий Довженко Житомир» звучить практично: що лишилося, куди йти і чого не шукати на місці панельного будинку.
Нижче — коротка біографія без розбору кадрів, житомирські адреси, порівняння чотирьох способів познайомитися зі спадщиною і маршрут на одну суботу.
Хто він був і звідки в Житомирі?
Олександр Петрович Довженко — кінорежисер, сценарист і письменник, автор німої трилогії «Звенигора», «Арсенал» і «Земля». Помер 25 листопада 1956 року в Передєлкіному під Москвою. Світове ім’я прийшло пізніше за житомирські роки: 1958-го «Землю» внесли до короткого списку найкращих фільмів на виставці в Брюсселі, а 2015-го стрічку показали серед п’яти кіношедеврів до ювілею ЮНЕСКО.
У місто він приїхав не як митець. 1 липня 1914 року дирекція народних училищ Волинської губернії зарахувала двадцятирічного випускника вчителем Кутузівського вищого початкового училища — це нинішній Хорошів, близько 70 кілометрів на північ від обласного центру. З 20 вересня того ж року його перевели до Другого житомирського вищого початкового училища. Хлопців навчали в будинку на Великій Бердичівській біля Богоявленського монастиря, дівчат — на розі тодішніх Пушкінської та Лютеранської.
До осені 1917-го він викладав природознавство, географію, фізику, історію, гімнастику й малювання. Жив спочатку в одноповерховому будинку № 8 на Провіантській, потім у садибі Пирогова на тодішній Базарній. Навесні 1917-го він і вчителька Варвара Крилова повінчалися й оселилися в її будинку в Кашперівському провулку.
Що Довженко зробив для Житомирщини?
Місцевий слід — не зйомки й не сценарії про Полісся. Це вчительська праця в двох закладах губернії й кілька місяців другої появи в місті вже після революції. У Хорошеві училище щойно відкрили: 1914 року там було лише 29 учнів. У Житомирі заклад був більший і змішаний, тож молодому вчителеві дали кілька предметів одразу через брак кадрів.
У класах ставили уривки з «Назара Стодолі» та «Гайдамаків». Колеги згодом згадували, що він малював зі школярами й читав більше, ніж вимагала програма. Окремої «довженківської» школи в обласному центрі немає: ім’я лишилося на топоніміці, а не на вивісці ліцею.
Другий захід у місто був коротшим і жорсткішим. Наприкінці 1918-го він викладав історію України та естетику в школі старшин армії УНР. У серпні 1919-го Волинська губЧК заарештувала його як «ворога робітничо-селянського уряду»; у концтаборі він провів близько трьох місяців. З грудня 1919-го до квітня 1920-го служив у губвійськкоматі й викладав історію та географію в школі червоних старшин при штабі 44-ї дивізії. У квітні 1920-го його призначили завідувачем житомирської партійної школи в будинку нотаріуса Філіппова на Великій Бердичівській — там тепер міський РАГС. Роботу обірвав польський наступ: Довженко потрапив у полон.
Поширена помилка виглядає так: людина шукає «музей Довженка» на вулиці його імені й розчаровується, не знайшовши ні стенда, ні дошки. Закінчується це враженням, ніби місто «нічого не пам’ятає». Правильніше почати з трьох адрес і з того, що садибу № 8 знесли навмисне під нову забудову, а не «загубили».
Де його спадщина видна в місті сьогодні?
Вулиця Довженка в Корольовському районі з’явилася 1956 року: тоді об’єднали Провіантську і частину Російської Слобідки. Довжина — 2,1 кілометра. Перетинається з вулицями Святослава Ріхтера та Великою Бердичівською. На № 11 стоїть заклад дошкільної освіти № 57, на № 38а — ще один садок. Це звичайна житлова вулиця з двома зупинками на вимогу, а не меморіальний квартал.
Будинок, у якому режисер жив на Провіантській, після зміни нумерації мав № 35. У березні 1986-го садиби № 21–41 знесли. На цьому місці стоїть панелька № 39–41. Планований літературний музей так і не відкрили, дошку знесли разом із хатою.
Збереглися два інші будинки. На вулиці Святослава Ріхтера, 51 (колишня Базарна, потім 1 Травня) стоїть колишня садиба Пирогова: тут жили і Довженко, і піаніст Святослав Ріхтер. 1987 року на фасаді з’явилася бронзова дошка з написом про роки 1914–1921; згодом її викрали, будинок лишився. У Квітковому провулку, 4 — колишньому Кашперівському — стоїть будинок Варвари Крилової. Провулок короткий, близько 200 метрів між вулицями Бориса Тена і Гоголівською. Пам’ятної дошки немає.
За межами міста ім’я є на вулиці в Коростені та в окремих громадах області. Наступник Кутузівського училища в Хорошеві — ліцей № 1. Окремого пам’ятника-повнофігурного в Житомирі немає.
Важливо. На вулиці Довженка немає музею і немає будинку, у якому він жив. Шукати варто будинок № 51 на вулиці Святослава Ріхтера і садибу № 4 в Квітковому провулку. Документи про вчителювання Варвари Крилової в школі № 20 з жовтня 1919-го до 1 жовтня 1921-го зберігає Державний архів Житомирської області.
Що це означає для мешканців. Якщо дім стоїть на вулиці Довженка, змінювати документи через «історичну адресу режисера» не потрібно: нумерацію після 1986-го вже змінено, а меморіального статусу в панельних під’їздів немає. Для маршрутки чи пішої прогулянки орієнтир простіший — перехрестя з Великою Бердичівською і кінець вулиці біля кладовища.
Яким був його вплив на українське мистецтво?
Для Житомира прізвище на табличці тримається не тому, що тут знімали «Землю». Місто зафіксувало роки, коли майбутній режисер уперше вчив чужих дітей, одружився й пережив арешт. Для України він лишився одним із небагатьох авторів, чию німу картину досі ставлять у світовий канон поруч із європейськими класиками 1920–1930-х.
Київська кіностудія носить його ім’я з 1957 року. Національний центр Олександра Довженка в Києві зберігає тисячі назв українських фільмів і паперовий кіноархів. Глухівський педагогічний університет, який він закінчив, також названий його іменем. Житомир у цьому ланцюгу — рання, учительська ланка, без якої біографія була б коротшою на Волинь і на перший шлюб.
Найсильніше заперечення проти уваги до житомирського сліду звучить прямо: людина з Чернігівщини, знімала не тут, тож місцевим досить таблички. Факти цьому суперечать. Він провів у губернському місті не тиждень на гастролях, а навчальні роки 1914–1917-го і ще один зимово-весняний сезон 1919–1920-го. Два житлові будинки стоять. Архів підтверджує роботу дружини. Вулицю назвали 1956-го саме тому, що Провіантська була його адресою, а не «за заслуги кіно взагалі».
Як мешканці можуть познайомитися з його спадщиною?
Вибір стоїть перед трьома групами. Школяру з Корольовського району потрібна адреса на карті, а не фільмографія. Дорослому, який живе на вулиці Довженка, варто знати, чому будинок «з дошкою» — це сусідня вулиця Ріхтера. Той, хто збирається у відпустку на вихідні, обирає між Сосницею і Києвом.
Порівнювати варто не «велич митця», а чотири робочі маршрути: піша прогулянка житомирськими адресами, читальний зал обласного архіву, літературно-меморіальний музей у Сосниці й Довженко-Центр у Києві. Критерії прості. Час у дорозі з Житомира. Гроші на квиток і вхід. Що можна побачити очима. Наскільки це про місцеві роки, а не про світове кіно. Кому маршрут реально підходить у будень.
Піша прогулянка займає дві-три години й коштує проїзд у межах міста. Маршрут такий: вулиця Довженка на місці знесеної садиби № 8, будинок 51 на вулиці Святослава Ріхтера, Квітковий провулок, 4, фасад міського РАГСу на Великій Бердичівській. Це єдиний спосіб за день зрозуміти, де саме він жив.
Архів на Охрімовій Горі дає не портрет, а папір: списки вчителів, довідку житомирського повітового присутствія про непридатність до служби від 15 липня 1917 року, записи про школу № 20. Справи замовляють заздалегідь, зал працює в робочі дні. Для шкільного проєкту цього достатньо, для «подивитися кіно» — ні.
Музей у Сосниці — батьківська хата, клуня, колодязь і кінозал. З Житомира це вже міжобласна поїздка на повний день, інколи з ночівлею. Довженко-Центр на Васильківській у Києві показує плівку, постери й реставровані копії. Туди їдуть, коли потрібні саме фільми, а не двори Путятинки.
| Маршрут | Час з Житомира | Що видно | Кому підходить |
|---|---|---|---|
| Адреси в місті | 2–3 години пішки | Місця життя, без музею | Мешканцям Корольовського району, класам |
| Держархів області | пів дня в будень | Документи 1914–1921 років | Учням і тим, хто пише роботу |
| Музей у Сосниці | повний день або більше | Садиба дитинства | Родинам на вихідні |
| Довженко-Центр, Київ | день у столицю | Фільми й кіноархів | Тим, хто вже бачив житомирські двори |
Джерела: Вікіпедія (статті про вулицю Довженка і Квітковий провулок у Житомирі), матеріали Державного архіву Житомирської області та краєзнавчі розвідки про вчителювання 1914–1917 років.
Для учня 8–9 класу зі школи на Корольовському масиві досить суботньої прогулянки трьома адресами: так ім’я на табличці перестає бути абстракцією. Для вчителя, якому потрібні дати й фонди, логічний наступний крок — замовлення справ в архіві, а не поїздка в Сосницю. Для родини з дітьми, яка хоче «побачити дім, де він народився», Сосниця підходить більше за Київ. У столицю варто їхати вже після житомирського кола, інакше кіноархів так і лишиться відірваним від Провіантської.
Типовий суботній розрахунок виглядає так. Виїзд о 10:00 від перехрестя Довженка і Великої Бердичівської. П’ятнадцять хвилин до місця колишньої садиби № 8 біля будинків 39–41. Далі 10–15 хвилин до Ріхтера, 51. Ще чверть години — Квітковий, 4. Якщо лишається час до 13:00, можна пройти до РАГСу на Великій Бердичівській, де 1920-го мала працювати партшкола. Квиток у міському транспорті замінює таксі: усі точки в межах Старого міста і Путятинки.
Хто планує архів, закладає інший графік. Заяву на справи подають завчасно, часто за кілька робочих днів. Читальний зал не працює у вихідні. На «Землю» в домашньому показі цього маршруту не треба: спочатку адреси, потім плівка. Так житомирський слід Довженка лишається конкретним двором, а не цитатою з хрестоматії.
