Любомир збирався стати тренером. Закінчив факультет фізичного виховання в місцевому виші, вів секцію в ДЮСШ і паралельно писав протоколи змагань так, ніби від коми залежить місце в таблиці. Коли секцію скоротили, рік працював адміністратором у будинку культури: розклеював афіші й слухав, як касирка сперечається з людьми, які плутають залу й дату. Звідти й перейшов до текстів — спочатку як людина, яка вміє відрізнити товариський матч від офіційного. Пише афішу, освіту, виші й спорт, інколи — міську історію, бо архівні справи читає так само уважно, як турнірні сітки. У бічній кишені рюкзака тримає зігнуту програму концерту з олівцевими позначками «перенесено» і «скасовано». Народився в Житомирі, але до музеїв довго не ходив: здавалося, історія — це для екскурсоводів, а не для людини зі свистком. Йому важливо, щоб у тексті було видно, хто грає і за чиї гроші відкрили гурток.