«У мене є власна домівка, робота, я можу допомагати таким, як сам. А головне — я маю рідних», — розповів 36-річний Олександр Редчич. Він мешкає у невеликому будинку в селі Мохначка на Житомирщині, працює оператором на маслозаводі в Брусилові й сам добирається туди електровелосипедом.
За цим розпорядком — 22 роки в інтернатних закладах, судовий шлях до цивільної дієздатності й пошук рідних. У 2011 році тоді 20-річний Олександр, якого виховували в Ніжинському будинку-інтернаті, через газету попросив допомогти знайти людей, які могли б стати для нього родиною.
Як він вийшов з інтернату й опинився на Житомирщині?
Олександр розповідає, що в інтернаті найбільше бракувало права самому вирішувати, як жити: їжу готували, речі прали, одяг і розпорядок дня визначали інші. Він хотів працювати, обирати професію й мати власне життя.
Після тієї публікації з ним познайомилася Світлана Кухтій із Чернігівщини. Вона стала його опікункою й підтримувала прагнення до самостійності. У 2016 році за її допомогою Олександр через суд поновив цивільну дієздатність.
Пізніше після телевізійної програми історію побачила багатодітна родина Кушнірів із Чернівців. Його запросили в гості, і він прожив у цій сім’ї близько чотирьох років. Там почав працювати на будівництві разом із Василем Кушніром і заробляти власні гроші. Знайомий рідного батька випадково побачив ту саму передачу й розповів йому про сина. За словами Олександра, батько довгий час не знав, що він живий. Згодом вони почали спілкуватися, і чоловік переїхав на Житомирщину, щоб бути ближче до нього. Про батька говорить небагато, бо той не любить публічності, але називає стосунки дуже хорошими.
Чим живе зараз у Мохначці?
Частину грошей на житло Олександр заробив у Чернівцях, решту допомогли зібрати волонтери. Будинок ремонтував уже сам. У 2024 році він розповідав, що особливо цінує можливість робити все власними руками й не чекати, поки хтось вирішить за нього. Через юридичний статус його родини на державне житло він не розраховував.
На маслозаводі в Брусилові стежить за обладнанням і виконує інші посильні завдання. Дорога з Мохначки виявилася проблемою, тож волонтери зібрали кошти на електровелосипед. Спорт лишається частиною життя: ще у 2024 році йшлося про 20 медалей і грамот з легкої атлетики, тенісу, футболу та велоспорту. Нині він також амбасадор благодійного фонду «Рідні» і говорить про права дітей з інвалідністю, які виховуються в інтернатах.
У вересні 2026 року історію Олександра знову розповіли публічно. Своє теперішнє життя він описує просто: дім, робота, люди, яких вважає рідними, і змога допомагати іншим.
